Досліджено концептуальні засади сімейної політики як самостійний напрямок соціальної політики. Проаналізовано історико-теоретичну генезу сімейної політики, охарактеризовано завдання у сфері захисту сім'ї та гарантування сімейного добробуту, які вирішували держави на різних етапах свого розвитку. Здійснено аналіз концепцій, спрямованих на реалізацію заходів підтримки сім'ї у рамках моделей сімейної політики в ЄС, надано спробу їх оцінювання за рядом критеріїв. Висвітлено ідейно-теоретичні підвалини концептуальних напрямків модернізації сімейної політики, досліджено сучасний стан і визначено перспективи подальшого розвитку системи підтримки сім'ї в ЄС та Україні.

Проаналізовано основні тенденції становлення теорії освітніх змін у США та Великобританії, визначено загальні засади та проблематику державного управління освітніми змінами в інформаційному суспільстві. Здійснено категоріальний аналіз теорії освітніх змін, детерміновано такі ключові поняття, як "освітня зміна", "освітня інновація", "державне управління освітніми змінами". Змістовно досліджено ключові ідеї з систем наукових поглядів різних теорій освітніх змін. Виокремлено ряд рекомендацій органам державної влади щодо організації ефективного впровадження освітньої зміни як соціально-політичного процесу з поставленим акцентом на особливих характеристиках зміни в освіті.

Проаналізовано різні стилі освітнього лідерства, окреслено їх доцільність і дієвість на різних етапах життєвого циклу освітньої зміни. Узагальнено зарубіжний досвід методологічного аналізу освітнього лідерства в практичній площині системного оновлення освіти. Переосмислено образ дій, зміст та особливості професійної діяльності освітнього керівника в межах кожного стилю освітнього лідерства та вплив практики різних стилів на загальний організаційний клімат навчального закладу. Визначено функціональне навантаження та практичну місткість освітнього лідерства, зазначено, який стиль освітнього лідерства буде більш результативним у специфічних контекстах упровадження освітньої зміни (стабільному, кризовому, посткризовому).

Проаналізовано основні концептуальні положення такої теорії організаційного розвитку, як теорія організаційної екології. Визначено загальні засади та проблематику державного управління освітніми змінами сталого характеру. Досліджено ключові положення екстраполяції популяційно-селективної теорії у сферу освіти, на основі чого сформульовано концептуальну модель управління освітніми змінами, яка дістала назву "селективна модель". Визначено особливості адаптації означеної моделі в контекст складних організацій соціальної сфери; проаналізовано її дієвість у стабільному і нестабільному середовищах. Виокремлено низку рекомендацій органам державного управління освітою стосовно впровадження селективної моделі управління змінами в освіті.

Вивчено та класифіковано основні теоретичні підходи до визначення поняття етноцентризму, визначено місце етноцентризму серед процесів етнічного розмежування та об'єднання, з'ясовано кореляцію тенденції посилення політизації етнічностей, детерміновано причини та функції етноцентризму, розглянуто та проаналізовано етноцентризм у вимірі соціально-психологічного феномену. Сформульовано дефініцію етноцентристської доктрини В. Самнера. Здійснено спробу позитивного аналізу кореляції нововведених В. Самнером понять "ми-група" і "вони-група", визначених у результаті дослідження вченим так званих "примітивних суспільств". Вивчено чималу кількість доступних етноцентристських концепцій сучасних західних політологів і соціологів, визначено їхнє споглядання причинно-функціонального навантаження на це явище як властивість індивіда, соціальних груп і спільнот (як носіїв етнічної самосвідомості) сприймати й оцінювати життєві явища крізь призму традицій і цінностей власної етнічної спільності, що є певним загальним еталоном або оптимумом. Важливою цінністю постають зібрані, накопичені та систематизовані під час дослідження емпіричні дані, що свідчать про наявність етноцентристських тенденцій несприйняття серед загалу сучасного українства як титульного народу-етносу представників певних етногруп від неповнісного позитивного сприйняття аж до цілісного негативного сприйняття. Це породжує обмеженість етнокультурних контактів і спричиняє наростання ворожих настроїв на етнополітичному полі. Наголошено, що джерела та причини етноцентризму прості, криються у некритичному сприйнятті інформації та негативних установках щодо власної й іншої етногрупи. Зазначено, що майбутнє, без етноцентризму, слід пов'язати з виваженою політикою держави у сфері поглиблення та поширення міжетнічних контактів. Антиетноцентристська політика передбачає всебічний розвиток міжнаціональної комунікативної культури, подолання етностереотипів (негативні та позитивні установки етнічної ідентифікації).

Досліджено поняття "глобалістичної свідомості" у вимірі методології науки публічного управління. Однією з принципових структурних відмінностей політичної культури від глобалістичної свідомості визначено наявність у структурі політичної культури специфічних моделей політичної поведінки. Глобалістична свідомість включає лише основні компоненти політичної культури, такі як політичні знання, цінності та переконання, але не включає чіткі форми політичної участі та політичної дії, які виділяються поряд із системоутворюючими компонентами в системі структурних елементів політична культура. На відміну від політичної культури, глобалістична свідомість може передбачати лише готовність до певного виду політичної поведінки, покроковий алгоритм дій, пов'язаних із трансформацією глобальних проблем, але не саму політичну поведінку та її моделі. Автори підкреслюють, що не можна не враховувати предметні відмінності між досліджуваними поняттями. Якщо предмет політичної культури охоплює лише політичне життя людства, політичні проблеми розвитку людства в їх співвідношенні з іншими сферами суспільного життя, то глобалістична свідомість охоплює не лише відображення політичних, а й екологічних, соціально-економічних, демографічних, медичних та багатьох інших глобальних проблем, їх комплексний, всебічний аналіз з точки зору різних галузей науки. У цьому контексті предмет глобалістичної свідомості значно ширший за предмет політичної культури, що забезпечує цілісне відображення всього різноманіття проблем глобального розвитку. Визначено, що політична культура охоплює низку цінностей, переконань щодо політичних питань на всіх рівнях, від індивідуальних, групових та соціальних до міжнародних, регіональних і глобальних проблем. Тоді як глобалістична свідомість зосереджується на відображенні лише проблем у глобальному масштабі, не охоплюючи всіх інших рівнів соціальних проблем. Тобто, залежно від рівня розглянутих проблем, об'єкт глобалістичної свідомості є вужчим за об'єкт політичної культури, що допомагає зосередитися на детальному вивченні глобальних проблем, не відволікаючись на інші проблеми нижчих рівнів.

Здійснено філософський аналіз можливостей і необхідності досягнення цілей сталого розвитку в умовах інформаційно-мережевої парадигми. Висвітлено вплив ковідного періоду на розвиток освіти для сталого розвитку (загальнодержавний та регіональний контексти). Розглянуто характерні особливості старопромислових регіонів України. Досліджено розвиток старопромислових регіонів та об'єднаних територіальних громад. Здійснено рейтингове оцінювання безпеки сталого розвитку старопромислових регіонів України. Розкрито інноваційний ландшафт як основу сталого розвитку регіону. Проаналізовано роль міжнародно-публічно-приватного партнерства для досягнення цілей сталого розвитку в старопромислових регіонах України. Досліджено організаційно-економічний механізм маркетингового тестування ринкових перспектив товарних інновацій промислових підприємств.

У дисертації обгрунтовано теоретичні засади державного управління освітніми змінами як підвиду соціального управління, можливості застосування сучасних теорій освітніх змін у стратегічному плануванні, програмуванні, моделюванні, проектуванні процесів реформування освіти в сучасній Україні. Проаналізовано інституційний вплив держави на процес реалізації освітніх змін з метою попередження проблемних ситуацій у системі управління освітою, забезпечення синхронності перетворень на різних ланках складної системи соціальної сфери, якою є освітня галузь, мінімізації труднощів на шляху реалізації освітніх змін та збільшення їх корисної дії. Концептуалізовано базове поняття розвитку освіти - освітню зміну. Розкрито процедурні аспекти освітніх змін, обгрунтований об’єктивний характер змін в освіті як галузі, що має безпековий вимір, а, відтак, цілепокладання розвитку системи освіти, виходячи з актуальних і об’єктивних потреб суспільства. Проаналізовано та розкрито суть і особливості філософсько-методологічних та теоретичних основ дослідження державного управління освітніми змінами в Україні в контексті світових та національних суспільних процесів. Охарактеризовано особливі ознаки, функціональні можливості освітніх змін, визначено їх типології у сучасних теоретичних інтерпретаціях. Досліджено предметне поле і категоріальний апарат управління освітніми змінами з використанням синергетичного підходу. Розкрито зміст і специфіку освітніх змін як інструментальної бази (підсистеми) організаційного розвитку, обгрунтовано місце теорії освітніх змін в теоріях організації. Виокремлено універсальні методологічні схеми успішного впровадження запланованих освітніх змін, що відповідають селективній моделі управління змінами. Обгрунтовано наукові основи освітніх змін як об’єктів державного управління, охарактеризовано тенденційність публічного управління освітніми змінами на засадах колегіальності. Розкрито особливості регуляторного впливу держави на процес впровадження освітніх змін на загальнодержавному, регіональному та рівні освітнього закладу з метою забезпечення гарантій реалізації конституційного права особи на освіту, що здійснюється за допомогою системи державного управління у сфері освіти. Розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення правових основ та оптимізації організаційно- управлінських засад реформування освіти в сучасній України.

Висвітлено складний шлях формування Української нації. Проналізовано виклики розбудови сучасної Української держави. Наведено матеріали про світоглядні та ціннісні відмінності українців і росіян, особливі риси їх політичної та громадянської культури, що дозволяє краще зрозуміти причини збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24. 02. 2022 року. Подано інформацію про протидію російській пропаганді в Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. (за матеріалами часопису "Руслан"). Розкрито проблему відмінності українського та російського національних типів в українській філософській культурі XIX - XX ст. Проаналізовано мовний образ росіянина в українській лінгвокультурі (на матеріалі паремій та анекдотів).

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч481.211.5 + Ч481.21

Рубрики:

Внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки. Інтегрована освіта <вища освіта>

Зміст освіти. Духовність, якість освіти, гуманізація, моніторинг в закладах вищої освіти

Шифр НБУВ: В358295/2 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Анонс-реклама Спеціальна ознайомча програма вивчення: «Нового людиноцентричного управлінського курсу України в контексті цивілізаційного розвитку світу» (6,5 годин) 9 Спеціальна короткострокова програма «А» вивчення НЛУК України за напрямом: «Держава і люди: феномен системного державного управління і якість життя громадян» (24 години) 19 Спеціальна короткострокова програма «В» вивчення НЛУК України за напрямом: «Народовладдя: фундамент системного управління і «Цифрове Віче» як інноваційна соціальна технологія формування громадянського суспільства прямої дії» (24 години) 27 Спеціальна короткострокова програма «С» вивчення НЛУК України за напрямом: «Миротворча освіта: культура системного управління (КСУ) в контексті формування кращих людських якостей в інтересах особистості, суспільства, світу» (24 години) 35 Наукові матеріали. Сутність національної стратегії розвитку системи освіти в повоєнній України (як відповідь на «Візію майбутнього освіти» МОН України) 44 Наукові матеріали. Інноваційні аспекти формування людиноцентристської моделі економіки підприємств (для підготовки відповідної програми «О») 62 Презентація. «Новий людиноцентричний управлінський курс України в контексті цивілізаційного розвитку світу: сутність і контури реалізації» 81

Порушено питання майбутнього нації-держави в інформаційну епоху. Футуристичний екскурс майбутнього національної держави залишає широке поле для роздумів та досліджень. Актуальним є створення якісно нової постмодерної концепції нації на противагу традиційним індустріально-модерним, що допоможе сучасній людині не лише помірно дистанціонуватися від глобалізаційних устоїв світобуття, але й створити своєрідний аксіо-резистент для національної держави. Об'єктом дослідження постає вся сфера національної свідомості крізь призму досліджень сучасних західних теоретиків нації у спектральному аналізі. Предмет дослідження - соціологічна концепція нації (Д. Шнапер) та політико-правова концепція тріадного націоналізму (Р. Брюбейкер). Головний задум - з'ясувати специфіку теоретичного навантаження супрамодерних західних концепцій нації та націоналізму, проаналізувати, зіставити концептиви сучасних теоретиків нації з модерними, сформувати нову стратегічну теорію розвитку нації-держави в інформаційну епоху, довести неможливість занепаду нації-держави в мінливих умовах глобалізованого ХХI ст. У дослідженні визначено когнітивну цінність та інтелектуальне навантаження теоретичної та праксеологічної сторін сучасних наукових версій нації та націоналізму і евристичного потенціалу, що може дати поштовх побудові нової теорії стратегічного розвитку нації-держави у ХХI ст. Визначено методологічні орієнтири проблеми становища національної держави в епоху глобального суспільства в зіставленні з теоретиками концепцій глобального світобуття (М. Маклюєном, Н. Постменом, С. Кастельзом), відповідно, визначено аспекти зміни функціонального навантаження поняття національної держави на сучасному етапі. Виявлено виражену мобільність націології.